«Очі мої не осліпнуть»: уявлення давніх єгиптян про загробний світ

Серед багатьох давніх культур фундаментальна проблема вмирання, яка формує первинні основи людської свідомості, отримала найкращі умови для розвитку в долині Нілу: не буде перебільшенням стверджувати, що культурна спадщина Давнього Єгипту значно красномовніше свідчить про світ потойбічний, аніж про радощі земного буття.

Про формування в культурі єгиптян складної системи поглядів на життя після смерті можна говорити з часів IV династії; поховання Унаса — останнього представника V династії, вже є зразком класичної єгипетської традиції, яка витіснила первісну модель (поза ембріона на лівому боці обличчям до півдня). До того часу з’являється ідея загробного світу Дуат.

Об’єктом фізичного помирання було тіло — Кхат, якому належав неуречевлений дух «Ах» («блаженний»), що представляв його у потойбічному світі. Після здійснення необхідних ритуалів мова йшла про Кхат, а про Саху — нетлінне втілення тіла, в якому перебуватиме дух покійного на тому світі. Найважливішим поняттям був «двійник» Ка — невидима абстрактна особистість, котра має власне фізичне втілення. Вона не була обмежена у русі людським та потойбічним світами, саме їй родичі померлого адресували молитви та прохання про допомогу, їй як матеріальній сутності присвячували частину гробниці і приносили підношення. Можливо, достатньо стійке уявлення про Ка — рудимент вірувань додинастичної епохи, котрий відображається у похованнях І-ІІ династій: тоді єгиптяни вірили, що після смерті душа мешкає в гробниці.

Ка містила в собі Ба («великий», «могутній») — безплотну душу, яка часто зображується в образі сокола з людською головою. Подібно своєму вмістилищу, душа могла мандрувати, набуваючи будь-якої  форми (в тому числі, матеріальної), однак мусила повертатися у гробницю до тіла померлого.

Також атрибутами особистості покійного були серце-Аб (орган концентрації свідомості, який підлягає перевірці під час суду Осіріса), тінь-Шуїт, яка супроводжувала душу-Ба, Секхем («володарювати»; втілення енергії, здатності до життя), духовний розум Ху, функція якого не визначена дослідниками остаточно. Особливе значення мало ім’я-Рен: згідно уявлень єгиптян, слово володіло надсильним креативним потенціалом, про що свідчить, зокрема, космогонічна теорія Мемфіського богословського трактату чи традиції, пов’язані з табуюванням імені правителя. Людина без імені не може бути представлена богам, відповідно — претендувати на вічне життя. Ця ідея пояснює строгу вимогу для родичів померлого підтримувати гробницю та написи у ній в належному стані.

Дотримання необхідних ритуальних формул — «відсічення» померлого від світу живих та наступне символічне воскресіння шляхом здійснення обряду «відкривання вуст та очей» — дозволяє душі померлого продовжити свій шлях по Дуат — іншому світові, котрий спрямовує Саху до суду Осіріса. У межах Дуат душа знаходилась першу ніч після смерті, досягаючи царства блаженних («Поля Очерету») на світанку наступного дня. «Поля Очерету» («Сехет Іару») фігурують в ритуальних текстах з кінця ІІІ тис. до н.е. як родюча область, перебування душі в ній не обтяжене голодом (але не виключає напруженої землеробської діяльності). Теоретично ідея «Сехет Іару» компенсувала необхідність регулярних підношень, проте не витіснила цю практику. Сама назва дозволяє припускати, що прототипом єлисейських полів давніх єгиптян була певна місцевість у Дельті, ймовірно — ІХ нижньоєгипетський ном з центром в Бусірісі, де, за переказами, відбувалося відновлення тіла Осіріса.

За свідченнями Нового царства (гробниці Сеті І, Рамзеса ІІ та Рамзеса ІІІ) ідея Дуат, попри додинастичні витоки, є достатньо пізньою. «Книга корови», яка розповідає про знищення повсталих людей та наступне сходження Ра на небо, асоціює виникнення Дуат саме з цією подією — появою смерті.

Проблема локалізації Дуат у топографії Давнього Єгипту заслуговує на особливу увагу. Етимологія терміна походить із додинастичних часів та вказує на сутінки і віддаленість; це слово жіночого роду, тому образом-персоніфікацією Дуат є богиня, котра несе на голові зорю (другий варіант написання «Дуат» — п’ятикінечна зірка, окреслена колом). Більш того, наведене поняття позбавлене детермінативів нагір’я або рівнини, що вказує на особливу, трансцендентну природу цього утворення.

Найбільш ранні зразки релігійних текстів — «Текстів пірамід» — пов’язаних із культом фараона, поміщують його душу серед вічних зірок. Цей аспект зумовлений уявленнями про сонячну, божественну природу правителя, який подорожує тим світом на барці Ра. Однак вплив соціальної стратифікації на модель потойбічного світу (аристократи після смерті мали знаходитися під захистом Осіріса, решта відправлялася до Тота) дозволяє припустити існування інших вимірів даної області.

Один з перекладачів «Текстів пірамід», С. Мерсер, запропонував доволі оригінальний варіант етимологічної гіпотези, розмежовуючи значення слів Дуат і Дат (що його дослідники визначають за архаїчну форму «Дуат»). Згідно цього припущення, Дат асоціюється з небесним простором сходу чи північного сходу (згаданий вище світ зірок), місцем розташування «Полів Очерету», тоді як Дуат — земля Осіріса — знаходиться на заході, де світило помирає щодоби.

Тексти наступних періодів єгипетської історії («Книга Мертвих», «Тексти Саркофагів») акцентують увагу на специфічно неземній природі загробного світу, у якому простір вимірюється нічними годинами: після сутінок Ра стає світилом іншого світу, одержуючи від Осіріса можливість повернутися на світанку. Тим не менш, топографія Дуата проектується на географічні особливості самої країни: відомо, що в даному вимірі присутня річка, він дотикається до Єгипту в культових центрах (Геліополь, Гермополь, Абідос, Бусіріс) та утворений 14 іат (кожна складова відповідає частині тіла Осіріса, розчленованого Сетхом). Перша іат знаходиться в районі Фів, остання — поблизу Геліополя. Вихід із Дуата розташований на «Полях Очерету» (ІІ іат), практично на тому самому місці, де і вхід, що дозволяє представити його у вигляді кільця.

Література

1. Бадж, Уоллис Е.А. Древний Египет: духи, идолы, боги [Текст] / У. Бадж. – М.: Центрполиграф, 2009. – 480 с.
2. Бадж, Уоллис Е.А. Путешествие души в Царство Мертвых. Египетская Книга Мертвых [Текст] / К.Н. Корсаков (перевод с англ.). – М.: Ассоциация Духовного Единения «Золотой Век», 1995. – 445 с.
3. Лаврентьева, Н.В. Проблема локализации Дуата и ее возможное разрешение // Доісламський Схід: історія, релігія, культура. – К.: Ін-т сходознавства ім. А.Ю. Кримського, 2014. – 129-138 с.
4. Петрухин, В.Я. Загробный мир. Мифы о загробном мире: мифы разных народов / Петрухин В.Я. – М.: АСТ: Астрель, 2010. – 416 с.