8 фактів про Сапа Інка — правителя держави інків

Історія давніх держав Латинської Америки донині лишається загадкою, що викликає непідробний інтерес дослідників. У даній статті вашій увазі будуть представлені декілька фактів про правителів Тауантінсуйу або держави інків.

1. Сапа Інка, згідно уявленням інків, мав божественне походження, оскільки був прямим потомком Сонця — бога-творця. Відповідно, правителі Інки володіли необмеженою владою, яку стримували лише давні звичаї (також існує припущення, що влада правителя деякою мірою була обмежена радою аристократів). Легенда (яку інки сприймали за беззаперечну істину) стверджує: бог-Сонце, побачивши, що люди ведуть нікчемне існування на землі, поспівчував їм та послав до них свого сина і дочку, аби навчити їх різноманітним ремеслам, дати їм закон та показати, як необхідно жити в будинках і містах. Цими двома посланцями були першими Інка Манко Капак і його сестра Мама Окльйо.

2. Головною дружиною Інки була койя (цариця). Під час формування інкського царства правитель зазвичай брав за дружин жінок з інших племен із метою закріплення політичних союзів, проте, коли влада Інки остаточно конституювалася, він укладав шлюб з власною сестрою, яка і ставала головною дружиною. Це право зберігалося лише за правителем, шлюби всередині свого тотему були суворо заборонені серед решти населення. Такого роду шлюб мав на меті закріпити за родом його божественне походження. Спадкоємець трону обирався лише з хлопчиків, народжених у цьому союзі.

3. Окрім койї Інка мав безліч дружин. Кількість наложниць (пальянс) вимірювалася сотнями. Відомий також той факт, що останній Інка, котрий правив безпосередньо напередодні іспанського завоювання, мав близько 500 нащадків чоловічої статі. Всі вони були включені до сім’ї Інки і в подальшому мали виняткове право обіймати посади вищих чиновників держави.

4. Інки не мали прямого спадкування. Правитель сам обирав найбільш гідного спадкоємця серед синів, народжених від койї. Майбутній Великий Інка отримував спеціальну освіту. Обов’язковим було вивчення кечуа — офіційної мови імперії. Також вивчалася релігія Сонця, адже правитель мусив брати участь в численних церемоніях і ритуалах. Спадкоємець мав знати вузликове письмо (кіпу) та історію свого народу. Оскільки правитель очолював народ у бою, велика увага приділялася воєнній підготовці молодого Інки, він навчався користуватися пращею, маканою, списом та списометалкою. Також він навчався мистецтву ведення облоги та масованої атаки. Незадовго до смерті Великого Інки його син, кандидатура якого була схвалена не лише правителем, але й радою двадцяти, обіймав трон.

5. Після смерті Великого Інки вся країна перебувала в жалобі. Всі наложниці та особисті слуги мусили супроводити свого повелителя в подорожі до Сонця. Вони пили до захмеління, виконували ритуальний танок, після чого були задушені. Тіло Інки підлягало муміфікації: нутрощі виймали та поміщували у спеціальні посудини, а порожнини заповнювали тканиною. Метою муміфікації було збереження тіла для того, щоб до нього згодом повернулася душа. Мумії розміщували на золотій лаві у домівці правителя, яка символізувала трон, і підносили їй їжу. 1559 року іспанський чиновник виявив муміфіковані тіла трьох Інків. Намісник наказав перевезти їх з Куско до Ліми, де вони і зникли. Якщо вірити розповіді Гарсіласо де ла Вега (автор «Історії держави інків»; народився 1539 р. в Куско від батька-іспанця та інкської знатної жінки з родини правителя, тому виховувався як аристократ, а також вивчав місцеву історію. Пізніше поїхав до Іспанії, де й написав книгу), ці тіла належали правителям Великим Інкам Віракочі (помер близько 1400 р.), Тупак Інки Йупанкі (помер 1493 р.) і Уайна Капака (помер 1527 р.).

6. Нового Інку коронували після триденного посту. Сам вступ на престол, звісно ж, супроводжувався спеціальним ритуалом. Попередньому Інці віддавали почесті, а новий правитель починав будувати власний дім в Куско (будинок його попередника ставав уака — усипальнею).

7. Інку оточував особливий церемоніал. Він їв із золотих таць, які тримали наложниці. Залишки їжі спалювали, те саме робили і з ношеним одягом, яку, до слова, Інка не надягав двічі. Правитель рідко ходив пішки: навіть коли військо ішло в бій, Великого Інку, котрий його супроводжував, несли в паланкіні.

8. Символом влади та поважності Великого Інки був пістрявий головний убір, прикрашений яскравим пір’ям. Шати правителя мали й інші ознаки. Голову правителя прикрашало складчасте кольорове покривало льяуту з червоною сіткою і двома чорно-білими пір’їнами птаха корекенке. Це дуже рідкісний птах, ловити якого, звісно ж, суворо заборонялося. Вступаючи на престол, правитель для прикрашення льяуту одержував нову пару пір’їн — з правового і лівого крил птаха, — після чого його відпускали. Пара птахів корекенке вважалася символом Манко Капака і його дружини, тому асоціювалася з царською владою.

Джерела та література:

•  Инка Гарсиласо де ла Вега. История государства инков. Подготовили Кнорозов Ю.И, Кузьмицев В.А.
•  Лиелайс А.К. Золото инков.
•  Фон Хаген В. Ацтеки, майя, инки. Великие царства древней Америки.